Кропивницький Марко Лукич — український письменник,
драматург, театральний актор. З ім’ям М. Кропивницького пов’язані
створення українського професійного театру й наступний етап розвитку
реалістичної драматургії.
Ранні роки
Марко
Кропивницький народився 25 квітня (7 травня, н.с.) 1840 р.
в Херсонській губернії в селі Бежбайраки (нині село Кропивницьке,
Кіровоградська область). Його батько Лука Іванович — «чоловік труда,
труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав
посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку
князя Олексія Миколайовича Кантакузена в селі Катеринівка (яке з 1962 є
частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району
Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він
проживав (з перервами) до 14- річного віку. Також він жив у нинішній
Дмитрівці на Вознесенщині та в самому Вознесенську, у Молдавці (нині —
Козубівка) та Олександрівці, що в Доманівському районі. Про дитинство
в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах
до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи
Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість
арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство».
Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи-то
у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському
училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій
школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики,
розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав
участь в аматорському гуртку, в якому ставили п’єси українських і
російських драматургів.
Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії
в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового
суду.
Початок творчості
З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття
на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач. Під
враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі,
він пише п’єсу «Микита Старостенко». То був твір недосвідченого автора
(згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома
у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.
Так і не завершивши з різних причин освіти, М.
Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом
до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і-де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич «знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом
Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра,
Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він
не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення
мистецтвом та участь в аматорських виставах.
У 1871
р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись
працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи
в російських театральних трупах він набув величезного сценічного
досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва,
виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті
суспільства.
У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф»
було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою
і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».
Важливим етапом у творчому житті Кропивницького
та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині,
де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він
доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру,
у наближенні його до реалізму й народності.
Створення театру корифеїв
Після скасування (1881) заборони українського театру
(хоча ще залишились численні обмеження й застереження) почали виникати
українські трупи — у Києві, Харкові, Одесі. Та робота в них
не задовольняла Кропивницького, який прагнув кардинальних змін
у сценічній творчості. У 1882 р. він організовує свою трупу, яка
приблизно через рік зливається з трупою Михайла Старицького,
де Кропивницький стає провідним режисером. Починається нова епоха
в історії українського професійного театру, на сцені якого виступали,
визначаючи його творче обличчя, Марія Заньковецька, Микола Садовський,
а дещо пізніше — М. Садовська-Барілотті, Г. Затиркевич-Карпинська, Панас Саксаганський, Іван Карпенко-Карий. Виставляючи твори І. Котляревського, Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ’яненка і власні, видатні митці утверджували принципи народності й реалізму.
Збірка творів М. Кропивницького, що вийшла у Києві
в 1882 р., включала п’єси «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Глитай,
або ж Павук» та «Невольник».
У перше двадцятиліття Кропивницький писав переважно
твори комедійних жанрів — «Помирились» (1869), «За сиротою і Бог
з калитою, або ж Несподіване сватання» (1871), «Актор Синиця» (1871) —
переробка водевілю Д. Ленського «Лев Гурич Синичкін», «Пошились у дурні»
(1875), «По ревізії» (1882), «Лихо не кожному лихо — іншому й талан»
(1882), «Вуси» (1885) — за оповіданням О. Стороженка. Цим водевілям,
як і створеним у цей період драмам «Невольник» (1872) за поемою Т.
Шевченка, «Беспочвенники» (1878, остаточна редакція — 1898), «Доки сонце
зійде, роса очі виїсть» (1882), «Глитай, або ж павук» (1882),
притаманні жанрова визначеність, традиційність системи художніх засобів
(зокрема, розгортання конфлікту навколо головного героя або головної
пари, яким протиставлені інші персонажі). У драмах «Де зерно, там і
полова» («Дві сім’ї») (1888), «Зайдиголова» (1889), «Олеся» (1891),
«Перед волею» (1899), «Розгардіяш» (1906) поряд з основним конфліктом
розгортається додаткова сюжетна лінія.
Пізній період
У
90-ті
рр. Кропивницький не раз свої п’єси називає малюнками — «малюнки
сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906),
«малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908),
«малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно
відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити
початок, середину й кінець дії, бо зав’язка в них, по суті, відбулася
ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир»
(1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903),
«Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909).
У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу
жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця
XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900).
Незлостивою іронією позначено комедію «Голомозий»
(1908), названу автором драмою. Серед авторських жанрових визначень є
й «етюд» (одноактівки «По ревізії», «Лихо не кожному лихо…»).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і
в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила»,
1903; «Зерно і полова», 1910).
Час від часу письменник звертався до інсценізації
та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком,
«Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда»,
«Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни»
за Гушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою»
за Мольєровим «Жоржем Данденом»).
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста
вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького,
розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих,
що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста
України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусі), — лишали
небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба
у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву,
різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав
змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського
напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі
за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п’єс
різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра,
деякі твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке
погіршення стану здоров’я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький
досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати
п’єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми
тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для
селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п’єси, використовуючи мотиви
народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
6 серпня 1918 року на знак поваги до спільної
творчості та її значимості для України постановою Ради міністрів вдові
відомого українського драматурга М. Кропивницького — Надії Василівні
Кропивницькій призначено одноразову допомогу та довічну державну пенсію.
Цікавий факт
Марко Кропивницький позував для образу одного з козаків до картини Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану».
Джерело: www.wikipedia.org
