ДЕНЬ СЛОВ'ЯНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ ТА КУЛЬТУРИ

 

      

 24 травня в Україні відзначають День слов`янської писемності й культури. Цього дня православна церква вшановує братів-подвижників Кирила і Мефодія, які дали слов'янському світу алфавіт - кирилицю і глаголицю, заклавши тим самим основи церковнослов'янської писемності, фундамент всіх слов`янських літератур. Цей день широко відзначається також у Росії, Болгарії та інших слов'янських країнах. Святкування пам'яті святих братів ще в старі часи мало місце у всіх слов'янських народів, але потім, під впливом різних історичних і політичних обставин, було забуте. На початку XІX століття, разом з відродженням слов'янських народностей, відновилася й пам'ять про слов'янських первоучителів. В 1863 році на Русі була прийнята постанова святкувати пам'ять святих Кирила й Мефодія 11 травня (24 травня за новим стилем).
       Святі брати Кирило і Мефодій походили зі знатної і благочестивої родини, що проживала в грецькому місті Солуні. Мефодій був воїном і правив одним із слов`янських князівств, підпорядкованих Візантійській імперії, за переказами - болгарським. Це дало йому можливість навчитися слов`янській мові. Потім він прийняв чернецтво в одному з монастирів на горі Олімп (Мала Азія), повідомляється в життєписі святих. Костянтин (Кирило - його чернече ім`я) з малих років відрізнявся великими здібностями і досконало опанував всі науки свого часу і багато мов. Незабаром імператор відправив братів до хазарів для євангельської проповіді. По дорозі вони зупинилися в Корсуні, де Костянтин знайшов Євангеліє і Псалтир, написані "російськими буквами", і людину, яка розмовляла російською, і став вчитися читати і говорити на цій мові. Коли брати повернулися до Константинополя, імператор знову відправив їх з просвітницькою місією - цього разу до Моравії. Моравського князя Ростислава гнобили німецькі єпископи, і він просив імператора прислати вчителів, які могли б проповідувати на рідній для слов`ян мові. Для виконання нової місії Костянтин і Мефодій склали слов`янську азбуку і переклали слов`янською мовою основні богослужебні книги (Євангеліє, Апостол, Псалтир). Це сталося у 863 році.
       Святий Костянтин помер у 869 році, прийнявши схиму з ім`ям Кирило. Святий Мефодій продовжував поширювати богослужіння і книги на слов`янській мові. Мефодій провів 2,5 роки в ув`язненні у Швабії. Звільнений за указом Папи римського, він продовжив євангельську проповідь серед слов`ян, хрестив чеського князя Боривоя і його дружину Людмилу.
       В останні роки життя святитель Мефодій переклав слов`янською мовою весь Старий Завіт, а також Номоканон (Правила святих отців) і Патерик (святоотечеські книги).

Котра година?

Як правильно позначати час в українській мові

Відомий поет-мандрівник Григорій  Сковороди одного разу сказав, що найбільша втрата – це втрата часу.

Що б ми робили, якби не знали, котра година? Мабуть, нікуди  б не поспішали і, відповідно, нікуди б не запізнювались… Тож , аби життя не проходило повз, розумні люди і створили годинники.

На жаль, і досі ще багато хто не знає, як треба точно позначати час, і питає: «Скільки зараз годин?» - замість «Котра година?». Чуємо інколи: «Зараз п'ятнадцять годин», - замість – «Зараз третя година дня» або «Зараз п’ятнадцята година».

Щоб уникати таких помилок, потрібно пам’ятати, як правильно вживати числівники на позначення часу.

Розпочинаємо!

-  Насамперед,  потрібно знати, що години в українській мові – жіночого роду і для позначення часу слід використовувати порядкові числівники, які відповідають на питання «Котра?».

Тобто, коли на годиннику  «14.00», говоримо не «дві години», а «друга година дня», або «чотирнадцята година».

ЗАПАМ’ЯТАЙ: правильне запитання українською мовою звучить: « Котра година?», «О котрій годині?».  Не «яка», не «скільки», а саме «котра»!

-  Хвилини і секунди позначаються  кількісними числівниками, що відповідають  на

питання «Скільки?» Тож говоримо «двадцять хвилин», «п’ять секунд».

-  Форму «У скільки годин?» потрібно замінити на О КОТРІЙ ГОДИНІ?, а форму «Скільки годин?» – на КОТРА ГОДИНА? Можна: чверть на сьому і чверть по шостій, за двадцять сьома і двадцять до сьомої.

-  Якщо тобі потрібно сказати точний час (без хвилин), то слід використовувати прийменники О чи ОБ: о третій годині, об одинадцятій годині.

-  Для позначення половини використовуємо прийменник НА: пів на десяту, опів на сьому.

-  Називаючи точний час із хвилинами, слід пам'ятати, що до 30 хвилин треба вживати прийменник НА або ПО, а після 30 хвилин – прийменник ЗА або ДО.

НЕПРАВИЛЬНО: пів сьомої (години), п’ятнадцять (хвилин) восьмої (години), без десяти (хвилин) три (години) .

 ПРАВИЛЬНО: п’ятнадцять (хвилин) на восьму (годину), п’ятнадцять (хвилин) по восьмій (годині), за десять (хвилин) третя (година), десять (хвилин) до третьої (години).

УВАГА! У певному контексті прийменник НА вказує на приблизність (Повернуся на 10 годину), а прийменник О (ОБ) указує на точний час (Повернуся о 10 годині або Повернуся об 11 годині).

-  Ніколи не запитуйте «Скільки на ваших?», коли просите когось глянути на свій годинник. Правильно буде  «Скажіть, будь ласка, котра година?».

-  А чи нормативним є запитання «Яка година?». Так, якщо слово «година» вживаємо в значенні «певний період», «певний момент». Отже, на запитання «Яка година?»  слід відповідати: година світла, сонячна, весела, ясна, сумна, тобто, ми підкреслюємо тільки якість, а не порядок при лічбі. 

УВАГА! Якщо на годиннику...

   12.40

   Дванадцята година сорок хвилин.

   За двадцять хвилин перша (тринадцята).

   Двадцять хвилин до першої (тринадцятої).

     12.15

Дванадцята година п'ятнадцять хвилин.

П'ятнадцять хвилин на першу.

П'ятнадцять хвилин по дванадцятій.

Чверть на першу

Чверть по дванадцятій

15.50

Третя (п'ятнадцята) година п'ятдесят хвилин.

За десять хвилин четверта (шістнадцята).

Десять хвилин до четвертої (шістнадцятої)

19.00

Сьома (дев'ятнадцята) година

Бажаю вам ніколи не витрачати марно часу!

Переконана, що правильне вживання числівників для позначення часу допоможе вам у тому, щоб ви ніколи нікуди не поспішали і нікуди  не запізнювались.

Тут можна переглянути цікаве відео "Як правильно відповісти на запитання "Котра година?" 

Посміхнімось!

НАШІ ХЛОПЦІ

   Іде вуйко Хрещатиком -

   Приїжджа людина.

   Запитує у зустрічних:

   - А котра година?

   Перехожі пробігають,

   Позиркують скоса.

   Той рукою відмахнеться,

   Той відверне носа.

   А тут раптом двоє негрів

   Вийшли з гастроному.

   Один глянув на годинник:

   - Зараз чверть на сьому.

   Вуйко низько поклонився.

  - Дякую,шановні!

   Значить,є ще у столиці

   Україномовні. (Павло Глазовий)

За мотивами «Лісової пісні» Лесі Українки в США створять комп’ютерну гру

У США готують до запуску комп’ютерну гру за мотивами драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Створює гру команда американців, у складі яких є й українець — одесит Дмитро Верьовка. Пише Zaxid.net із посиланням на ТСН.

Гра вийде у масовий продаж через півтора року. В ній уже є Лукаш, його мати, Той, що в скелі сидить і домовик. Кожен із персонажів матиме свою роль, місію та навіть мову. Всі герої гри говоритимуть українською.

Саундтрек для гри писатиме гурт «ДахаБраха».

«Ми всі разом пішли на концерт „ДахаБраха“ в Сіетлі. І хлопців просто знесло від такого дивовижного поєднання традиційної музики і сучасного звуку. Ми зустрілися з групою і вони загорілися цією ідеєю, обіцяють зробити щось надзвичайне», — каже Дмитро Верьовка.

Сам він художник і аніматор, якого американські геймери вже встигли полюбити за гру «Ніколи не самотній». За два роки вона принесла Верьовці багатомільйонні продажі. Його вмовляли створити наступну гру про мешканців Гаваїв, але він натомість узявся малювати «Лісову пісню».

Початок гри — це фінал драми Лесі Українки. Розгублений Лукаш стоїть посеред спустошеного лісу і мріє відмотати життя назад — кохати Мавку, не одружуватися з Килиною, не слухати матір, любити ліс і його чарівних мешканців. Він зможе повернути Мавку назад, тільки якщо пройде всі випробовування — скрупульозно, крок за кроком, день за днем. Один неправильний крок — і все доведеться робити спочатку.

Щоб творці програми краще розуміли реалії і побут персонажів гри, Дмитро Верьовка організував колегам поїздку на Волинь.

«Ми поїхали на Західну Україну, і ось уявіть, ми сидимо посеред глухого села, місцеві приготували для нас вечерю. Ми разом їли і слухали від них стародавні казки. І українці пояснювали нам, чому персонажі „Пісні“ вчиняли так, а не інакше», — розповів автор гри Шон Веске.
«Лісова пісня» шукає друзів — передусім, науковців, етнографів та літературознавців, які говорять англійською і готові допомогти вдосконалити проект і розповісти світові про Україну.

7 травня - день народження Марка Кропивницького

Кропивницький Марко Лукич — український письменник, драматург, театральний актор. З ім’ям М. Кропивницького пов’язані створення українського професійного театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії.

Ранні роки

Марко Кропивницький народився 25 квітня (7 травня, н.с.) 1840 р. в Херсонській губернії в селі Бежбайраки (нині село Кропивницьке, Кіровоградська область). Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена в селі Катеринівка (яке з 1962 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Також він жив у нинішній Дмитрівці на Вознесенщині та в самому Вознесенську, у Молдавці (нині — Козубівка) та Олександрівці, що в Доманівському районі. Про дитинство в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство». Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи-то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п’єси українських і російських драматургів.

Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.

Початок творчості

З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач. Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п’єсу «Микита Старостенко». То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.

Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і-де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич «знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.

У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.

У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».

Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.

Створення театру корифеїв

Після скасування (1881) заборони українського театру (хоча ще залишились численні обмеження й застереження) почали виникати українські трупи — у Києві, Харкові, Одесі. Та робота в них не задовольняла Кропивницького, який прагнув кардинальних змін у сценічній творчості. У 1882 р. він організовує свою трупу, яка приблизно через рік зливається з трупою Михайла Старицького, де Кропивницький стає провідним режисером. Починається нова епоха в історії українського професійного театру, на сцені якого виступали, визначаючи його творче обличчя, Марія Заньковецька, Микола Садовський, а дещо пізніше — М. Садовська-Барілотті, Г. Затиркевич-Карпинська, Панас Саксаганський, Іван Карпенко-Карий. Виставляючи твори І. Котляревського, Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ’яненка і власні, видатні митці утверджували принципи народності й реалізму.

Збірка творів М. Кропивницького, що вийшла у Києві в 1882 р., включала п’єси «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Глитай, або ж Павук» та «Невольник».

У перше двадцятиліття Кропивницький писав переважно твори комедійних жанрів — «Помирились» (1869), «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання» (1871), «Актор Синиця» (1871) — переробка водевілю Д. Ленського «Лев Гурич Синичкін», «Пошились у дурні» (1875), «По ревізії» (1882), «Лихо не кожному лихо — іншому й талан» (1882), «Вуси» (1885) — за оповіданням О. Стороженка. Цим водевілям, як і створеним у цей період драмам «Невольник» (1872) за поемою Т. Шевченка, «Беспочвенники» (1878, остаточна редакція — 1898), «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» (1882), «Глитай, або ж павук» (1882), притаманні жанрова визначеність, традиційність системи художніх засобів (зокрема, розгортання конфлікту навколо головного героя або головної пари, яким протиставлені інші персонажі). У драмах «Де зерно, там і полова» («Дві сім’ї») (1888), «Зайдиголова» (1889), «Олеся» (1891), «Перед волею» (1899), «Розгардіяш» (1906) поряд з основним конфліктом розгортається додаткова сюжетна лінія.

Пізній період

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п’єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав’язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.

Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900).

Незлостивою іронією позначено комедію «Голомозий» (1908), названу автором драмою. Серед авторських жанрових визначень є й «етюд» (одноактівки «По ревізії», «Лихо не кожному лихо…»).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).

Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» за Гушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»).

Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусі), — лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п’єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.

Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров’я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п’єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п’єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.

Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.

6 серпня 1918 року на знак поваги до спільної творчості та її значимості для України постановою Ради міністрів вдові відомого українського драматурга М. Кропивницького — Надії Василівні Кропивницькій призначено одноразову допомогу та довічну державну пенсію.

Цікавий факт

Марко Кропивницький позував для образу одного з козаків до картини Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

Джерело: www.wikipedia.org